ВОЕННЫЕПЕСНИ – Киев,
издательство "Абрис” 2008 (допечатка
в 2010-м), 100 стр.Сорник
стихов на русском и украинском языках.
Глеб Ситько — стихи, О.
Климентьева — редактор,
Л. Клзицкая — технический редактор, С.
Хмара — худ. Оформление и компьютерная
вёрстка. В оформлении обложки использованы
иллюстрации из картин
Караваджо и Верещагина. Книжки есть.
Предисловие автора:
Збройне протистояння
завжди цікавило людей, особливо –
чоловіків. У найдавніших з відомих нам
літературні пам’яток – «Іліаді»,
«Бхагаватгіті», «Старому
Заповіті» - вони вплутують
у свої земні чвари навіть богів. Широко
представлена ця тема в творах середньовічних
авторів («Пісня про хороброго Ролана»,
«Слово
о полку Ігоровім»,
«Виіязь в тигровій шкурі», «Мала Едда»
та ін.), де вищі сили, зазвичай, стоять
осторонь битви, виступаючи, швидше,
спостерігачами та арбітрами.
Немало писали про війну
і в нові часи, згадаймо лишень поеми
Кіплінга, Лермонтова, Шевченка. Що вже
казати про наші дні, коли белетристика
в упряжці з
кінематографом переносить
батальні сцени з сивої давнини у невідоме
майбутнє, на далекі планети, у міфічний
світ магів та драконів. Але завжди поряд
із описом
брязкоту зброї та
уславленням хоробрості героїв звучать
і інші мотиви – жаль за загиблими,
засудження братовбивства, захоплення
звитягою переможеного ворога.
Можливо, колись
літературознавці ламатимуть голову,
чому в поезії та пісенній ліриці кінця
ХХ – початку ХХІ-го сторіччя таке значне
місце посідає військова
тематика? Адже більшість
її авторів війна та навіть просто
казарма, дякувати Богу, обминула. Можливо
це – данина спогадам про Другу Світову,
якими нас мучили з дитинства, нібито вона
скінчилась не пів століття тому, а тільки
учора. Чи то – природна реакція на
репортажі з «гарячих точок» планети,
які ми спостерігаємо кожен день на
екранах та сторінках МАСМЕДІА, на
постріли, що доносяться до нас з вулиць
під час «розбірок» поміж мафіозними
кланами чи дворовою шпаною, на не такі
кроваві, проте не менш затяті щоденні
«баталії» в політиці чи в бізнесі. Як
там у дитячому віршику: «У верблюда два
горба, потому, что жизнь - борьба».
У книзі, що ви тримаєте
в руках, зібрані твори київського поета
Глиба Сітька, присвячені військовій
темі, від юнацьких віршів двадцятирічної
давнини до зовсім нещодавніх. Це сьома
його поетична збірка, після книг «VinumVitae», «Пасхалия», «Складень»,
«Країна У», «Краб-краб», «Tempo-tempo».
Гліб ніколи ніде не воював та не служив,
бо є принциповим противником насилля
та армійської дисципліни. Він цікавиться
військовою історією, але сам візьме в
руки зброю лише коли, боронь Боже, щось
безпосередньо загрожуватиме його
країні, його близьким та йому персонально.
Для автора війна то, передусім – алегорія
нашого життя, де кожен має щодня боротися
із соціумом, з життєвими обставинами,
з самим собою за власне щастя, за власну
гідність, за збереження своєї
індивідуальності. Як казав Ісус: «Нєсть
наша брань плоті і крові». Тож, кохайтеся,
а не стріляйте. Миру вам!
В
НАЧАЛЕ
Когда
Матушка пролила Землю нам пышным блином
Когда
первый Исус первый раз её мерил крестом
Мы
должны были встретиться на перекрестье
дорог
Когда
мир наш был зелен и юн и по-детски жесток.
Когда
ангелы с нами делились премудрым вином
А
стыдливый Адам препоясывал чресла мечом
И
о Древо почёсывал голову Единорог
Когда
мир наш был зелен и юн и по-детски жесток.
Кто
б сказал нам тогда, что Земля - наш
единственный дом?
Ведь
до Неба по лестовке не было часу пешком
Наша
встреча была неизбежна в назначенный
срок
Когда
мир наш был зелен и юн и по-детски жесток.
Нам
Возничий давал поиграть с Золотым
Колесом
И,
за день утомившийся чёркать по своду
перстом
В
наших детских забавах участвовал
ласковый Бог
Когда
мир наш был зелен и юн и по-детски жесток.
А
вокруг – пустота, только Вечности тихий
прибой
Только
Дух равнодушно скользил над продрогшей
водой
