ВОЕННЫЕ ПЕСНИ – Киев, издательство "Абрис” 2008 (допечатка в 2010-м), 100 стр. Сорник стихов на русском и украинском языках. Глеб Ситько — стихи, О.
Климентьева — редактор, Л. Клзицкая — технический редактор, С. Хмара — худ. Оформление и компьютерная вёрстка. В оформлении обложки использованы
иллюстрации из картин Караваджо и Верещагина. Книжки есть. Предисловие автора:
Збройне протистояння завжди цікавило людей, особливо – чоловіків. У найдавніших з відомих нам літературні пам’яток – «Іліаді», «Бхагаватгіті», «Старому
Заповіті» - вони вплутують у свої земні чвари навіть богів. Широко представлена ця тема в творах середньовічних авторів («Пісня про хороброго Ролана», «Слово
о полку Ігоровім», «Виіязь в тигровій шкурі», «Мала Едда» та ін.), де вищі сили, зазвичай, стоять осторонь битви, виступаючи, швидше, спостерігачами та арбітрами.
Немало писали про війну і в нові часи, згадаймо лишень поеми Кіплінга, Лермонтова, Шевченка. Що вже казати про наші дні, коли белетристика в упряжці з
кінематографом переносить батальні сцени з сивої давнини у невідоме майбутнє, на далекі планети, у міфічний світ магів та драконів. Але завжди поряд із описом
брязкоту зброї та уславленням хоробрості героїв звучать і інші мотиви – жаль за загиблими, засудження братовбивства, захоплення звитягою переможеного ворога.
Можливо, колись літературознавці ламатимуть голову, чому в поезії та пісенній ліриці кінця ХХ – початку ХХІ-го сторіччя таке значне місце посідає військова
тематика? Адже більшість її авторів війна та навіть просто казарма, дякувати Богу, обминула. Можливо це – данина спогадам про Другу Світову, якими нас мучили з дитинства, нібито вона скінчилась не пів століття тому, а тільки учора. Чи то – природна реакція на репортажі з «гарячих точок» планети, які ми спостерігаємо кожен день на екранах та сторінках МАСМЕДІА, на постріли, що доносяться до нас з вулиць під час «розбірок» поміж мафіозними кланами чи дворовою шпаною, на не такі кроваві, проте не менш затяті щоденні «баталії» в політиці чи в бізнесі. Як там у дитячому віршику: «У верблюда два горба, потому, что жизнь - борьба».
У книзі, що ви тримаєте в руках, зібрані твори київського поета Глиба Сітька, присвячені військовій темі, від юнацьких віршів двадцятирічної давнини до зовсім нещодавніх. Це сьома його поетична збірка, після книг «Vinum Vitae», «Пасхалия», «Складень», «Країна У», «Краб-краб», «Tempo-tempo». Гліб ніколи ніде не воював та не служив, бо є принциповим противником насилля та армійської дисципліни. Він цікавиться військовою історією, але сам візьме в руки зброю лише коли, боронь Боже, щось безпосередньо загрожуватиме його країні, його близьким та йому персонально. Для автора війна то, передусім – алегорія нашого життя, де кожен має щодня боротися із соціумом, з життєвими обставинами, з самим собою за власне щастя, за власну гідність, за збереження своєї індивідуальності. Як казав Ісус: «Нєсть наша брань плоті і крові». Тож, кохайтеся, а не стріляйте. Миру вам!
В НАЧАЛЕ
Когда Матушка пролила Землю нам пышным блином
Когда первый Исус первый раз её мерил крестом
Мы должны были встретиться на перекрестье дорог
Когда мир наш был зелен и юн и по-детски жесток.
Когда ангелы с нами делились премудрым вином
А стыдливый Адам препоясывал чресла мечом
И о Древо почёсывал голову Единорог
Когда мир наш был зелен и юн и по-детски жесток.
Кто б сказал нам тогда, что Земля - наш единственный дом?
Ведь до Неба по лестовке не было часу пешком
Наша встреча была неизбежна в назначенный срок
Когда мир наш был зелен и юн и по-детски жесток.
Нам Возничий давал поиграть с Золотым Колесом
И, за день утомившийся чёркать по своду перстом
В наших детских забавах участвовал ласковый Бог
Когда мир наш был зелен и юн и по-детски жесток.
А вокруг – пустота, только Вечности тихий прибой
Только Дух равнодушно скользил над продрогшей водой
По законам Судьбы я не мог разминуться с тобой
Но, убей меня Бог, не припомню, кто пережил бой
* * *
Накалило солнце наши каски
Под ногами - пыльных улиц ряд
На углу цыганка узит глазки
И мониста мелко шелестят.
Я не верю ни в какого бога
Я не жду спасенья в том краю
Но в ладонях подержи немного
Руку неумелую мою
Нагадай мне счастья и удачи
Обещай богатства и любви
Знаю, будет все совсем иначе
Но – тоску от сердца оторви!
Ждут меня далекие дороги
Может, цел останусь в этот раз
Может быть – коням свалюсь под ноги
С верой в жизнь и с пулей между глаз
Иль вернусь – журавлик на протезах
Обескровленный, седой и злой
Буду хвастать, как врагов я резал
Поколеньям, что пойдут за мной
А не то – героем при наградах
Смачно дергать девок за подол
Но во сне идут ко мне парадом
Те, кого нашел мой штык и ствол
Чтобы стать не мальчиком, но мужем
Много крови нужно пролить мне
Даже выживший, кому я нужен
Муж, что выжил на чужой войне?
Пометут хозяйки по сусекам
Я надолго прикоснусь к вину...
Разве может зваться человеком
Человек, что пережил войну?
Простучит по мне свинцовый ливень
Я останусь сгустком на песке
И не сделают меня счастливей
Сотни линий на моей руке
Накалило солнце наши каски
Сапоги - что лица у солдат
В том краю я не увижу краски
Ярче, чем твой шутовской наряд.
* * *
Когда летают низко птицы
Нам всем приходится побриться
Пускай болтают летописцы
Мол, кровь людская – не водица
Война заглянет в наши лица
Как небеса Аустерлица
Когда стреляет в принца принцип
Мы переходим все границы
Нескоро Мать-Земля, как львица
Залижет раны наших блицев
Война нам долго будет сниться
Как небеса Аустерлица
Нас звали – Вани, Жаки, Фрицы
Нас ждали – Вена, Суздаль, Ницца
Мы не успели помолиться
И даже опустить ресницы
Под ними – чистые страницы
Как небеса Аустерлица