Микола Клюєв, Пісні Олонецького кобзаря (Вільний переклад з російської Гліба Сітька) - К; Альтерпрес 2020, 118 с., вступна стаття та примітки Людмили Кисельової, в оформленні обкладинки були використані кольорова світлина Сергія Прокудіна-Горського "Вид на г. Вытегру с горы" та малюнок Василя Штернберга "Кобзар із поводирем". Передмова перекладача: Його називали «олонецким ведуном», «олонецким Лонгфелло», «Оскар-Уальдом в лаптях», «новокрестьянским» і навіть «кулацким поэтом». Сам себе він звав «певцом Олонецкой избы», "Послом от Медведя" та «правнуком Аввакума», вихованим «на древнерусской культуре Корсуня, Киева и Новгорода». А ще якось його охрестили «великорусский Шевченко». І дійсно, при першій же спробі перекладу автоматично з‘являються тарасові інтонації та чуються зажурливі акорди «дуплистой и слепой кобзы». Чому ж навіть сьогодні, через 83 роки після трагічної загибелі поета, «Песнослов» не стоїть у кожній російській хаті біля Біблії, як «Кобзар» в Україні, а творчість Клюєва є надбанням вузького кола інтелігенції? Може, він не до того народу звертався?
Я був у дусі в день воскресний… Апокаліпсис, гл. І, 10
Був я в дусі у неділю Мав я звістку звіддаля Просвітленний, мов без тіла І простий, як немовля
Бачив воїнів багацько Суд та жертву під Хрестом І світився Шлях Чумацький Указуючим перстом
З всевидющими очима По краях вогненних крил Камінь з рунами святими Дав архангел Михаїл
Він сказав: "Вінчайся білим Мов із мармуру, вінцем, Най убогим буде тіло, Світлим – серце та лице
І під страхом злої кари Не вдавайсь до інших чар — Я пасти твої отари Буду пильно з-понад хмар
Слово маючи в основі, Поміч праведних-святих Ти збудуєш церкву нову…” — Так сказав Архістратиг
Вірний Бога настанові, Що подвигнула мене, Я палив серця льодові Словом з кров’ю та вогнем.
1908
2 Любов народжувало літо, Що тане в вересневі дні. Ти принесла слова привітні В простім дівочім убранні.
Дала мі крашанку червону, Де кров змішала та любов: Перечекай весну у схроні, Не линь на північ, пташко, знов!
Синіють березневі ранки, Гаї німіють у пітьмі, Ти не побачиш з-за фіранки, Як тане мантія зими.
Та серце чує: у тумані Про щось шепочуться ліси, І вечір з сивої омани Чиїсь доносить голоси.
Не поспішай у мряку й крицю! Перелетівши морок літ, Складеш ти крила й мов черниця Стоятимеш біля воріт.
І я пройду, можливо, поруч, Як ти, в жебрацтві та журбі… О, дай мі крила! Я праворуч Летітиму услід тобі!
Дай не забуть слова привітні Аби не каятись всі дні… Кохання почалось, як літо Що помирає восени
1908
3 Що тримав я в руках — Серце, стек, капелюх? У едемських садах Зріють грона та дух
Ззаду крик — "Повернись!” А попереду — "Стій!” Лиш крізь хмари увись Лине стежки сувій
Може, вгору піти Й там, долаючи шлях, Стати хоч не святим, То крилатим, мов птах?
1910 |
