Його називали «олонецким ведуном», «олонецким Лонгфелло», «Оскар-Уальдом в лаптях», «новокрестьянским» і навіть «кулацким поэтом». Сам себе він звав «певцом Олонецкой избы», "Послом от Медведя" та «правнуком Аввакума», вихованим «на древнерусской культуре Корсуня, Киева и Новгорода». А ще якось його охрестили «великорусский Шевченко». І дійсно, при першій же спробі перекладу автоматично з‘являються тарасові інтонації та чуються зажурливі акорди «дуплистой и слепой кобзы». Чому ж навіть сьогодні, через 83 роки після трагічної загибелі поета, «Песнослов» не стоїть у кожній російській хаті біля Біблії, як «Кобзар» в Україні, а творчість Клюєва є надбанням вузького кола інтелігенції? Може, він не до того народу звертався?
Я був у дусі в день воскресний…
Апокаліпсис, гл. І, 10
Був я в дусі у неділю
Мав я звістку звіддаля
Просвітленний, мов без тіла
І простий, як немовля
Бачив воїнів багацько
Суд та жертву під Хрестом
І світився Шлях Чумацький
Указуючим перстом
З всевидющими очима
По краях вогненних крил
Камінь з рунами святими
Дав архангел Михаїл
Він сказав: "Вінчайся білим
Мов із мармуру, вінцем,
Най убогим буде тіло,
Світлим – серце та лице
І під страхом злої кари
Не вдавайсь до інших чар —
Я пасти твої отари
Буду пильно з-понад хмар
Слово маючи в основі,
Поміч праведних-святих
Ти збудуєш церкву нову…” —
Так сказав Архістратиг
Вірний Бога настанові,
Що подвигнула мене,
Я палив серця льодові
Словом з кров’ю та вогнем.
1908
2
Любов народжувало літо,
Що тане в вересневі дні.
Ти принесла слова привітні
В простім дівочім убранні.
Дала мі крашанку червону,
Де кров змішала та любов:
Перечекай весну у схроні,
Не линь на північ, пташко, знов!
Синіють березневі ранки,
Гаї німіють у пітьмі,
Ти не побачиш з-за фіранки,
Як тане мантія зими.
Та серце чує: у тумані
Про щось шепочуться ліси,
І вечір з сивої омани
Чиїсь доносить голоси.
Не поспішай у мряку й крицю!
Перелетівши морок літ,
Складеш ти крила й мов черниця
Стоятимеш біля воріт.
І я пройду, можливо, поруч,
Як ти, в жебрацтві та журбі…
О, дай мі крила! Я праворуч
Летітиму услід тобі!
Дай не забуть слова привітні
Аби не каятись всі дні…
Кохання почалось, як літо
Що помирає восени
1908
3
Що тримав я в руках —
Серце, стек, капелюх?
У едемських садах
Зріють грона та дух
Ззаду крик — "Повернись!”
А попереду — "Стій!”
Лиш крізь хмари увись
Лине стежки сувій
Може, вгору піти
Й там, долаючи шлях,
Стати хоч не святим,
То крилатим, мов птах?
1910