В старовинних замках краю Сховано багато казок грайливих побрехенььок, пісень, що серце крають у Кам'янці фортеця, хоч Тауер не поряд... Розкажу вам, як синиця підпалити може море Розкажу вам про героя, Що, шпіцрутенами битий таврований залізом свободі послужити
Край наш славився багатством, Що не земля родила у водах рибка грала у горах — рудні жили усе — шматочок ласий для турецького султана Для латинського костьолу для польського жупана вогнем хрестив мечем православних в свою віру напнулася на шаблю шляхетськая рапіра. Сталось так, як мало статись біда, а — спасіння Помста швидко визріває своє насіння
Десять війна триває кінця не видно й краю Десять козаки й ляхи Землю трупом засівають З півдня турки пруть й татари Надто ворогів багато звернулись українці До москаля, як до брата:
"Військо побратимів з Дону Нам не раз допомагало Наша кров наша віра...” Може, так воно б сталось Та московським краєм правив Цар лихий та беззаконний Через нього опинились Ще у гіршому полоні Звався Олекса Тихий Й справді був тихіший гада Вірив в "святую” трійцю - Силу, Золото Владу Хоч вважався ледь не богом Зрадив віру присягу На три віки Україну Розірвали, мов бумагу
За сто років козаченьки Залишились голі й босі А нахабна польська шляхта Помикає й досі неволі — панська й царська Ще до них — свої іуди... От тоді земля Подільська Й народила Робін Гуда.
У панів жили рабами бабця, батько й мати Вся ламала, не змогла його зламати Хлопця таврували, тричі били батогами Ну, а палицями — стільки, що не рахували й самі Засилали до Сибіру, де забудеш, що людина Та, як варта відверталась, вертався на Вкраїну; Розбирав стіни, гнув, мов віск, грати Сам ж не гнувся й не ламався; ну, не вмів Устим ламатись! Як пани не намагались не лишить по згадки — у народній; тож, почнемо початку
| 
